Платный хостинг от провайдера HostSpace.com.ua - хостинг, регистрация доменов. Поддержка PHP, MySQL, почта - в каждом тарифном плане.

Монк абсолютно логічний.

Все, що він робить, абсолютно логічно і чисто.

Уінтон Марсалес

  Якби Телоніус Сфір Монк народився би на сто років раніше, він певно помер би невизнаним генієм. Але у двадцятому сторіччі всі колеса крутилися швидше. Монк не тільки дожив до своєї слави, а й пережив її, покинувши музику, відкинувши всі зайві контакти із світом, а врешті-решт і саме життя. А життя його – приклад та застереження всім невизнаним геніям сучасності: «не поспішайте».

 Народився Телоніус Монк-молодший десятого жовтня тисяча дев’ятсот сімнадцятого року. Друге ім’я, Сфір, він згодом привласнив собі сам на честь діда. Лише ці імена вже вказують на те, що нестандартний підхід до стандартних речей – приємна особливість сім’ї Монків. Ім’я «Телоніус» можна відшукати лише один раз в «Метаморфозах» Овідія, а «Сфір» (англ. Sphere) взагалі не зустрічається в літературі, натомість означає «сфера», «куля». Певно, нелегко було дідові у школі.

 В сімнадцять років він зібрав свою першу джазову банду, з якою певний час грав по клубах. Це була одна з сотен таких команд, що сімдесят років тому назад були замість сучасного радіо у барах і шансону в маршрутках. Музика для фону.

 Так було до тридцять дев’ятого року. У цьому переломному році він познайомився із ударником Кені Кларком. Той оцінив незвичну манеру Монка і запросив його у свій оркестр. Із цим оркестром Монк грав у таких легендарних клубах, як «Kelly’s Stable» та «Minton’s Playhouse». У останньому він навіть отримав постійну роботу. Він став працювати штатним піаністом за сімнадцять доларів на тиждень. Ця невелика сума теж, можливо, зіграла свою роль, адже коли не виходить грати за гроші, доводиться грати від душі.

 На початку сорокових сцена «Minton’s Playhouse» ніби магнітом притягувала до себе музикантів, що втомилися від одноманітної роботи в комерційних оркестрах, але віддавали перевагу не сну, а безперервним джемам та музикальним дуелям. Колман Хокінс, Чу Бері, Чарлі Крісчан, Мілт Хінтон, Мері Лу Вільямс постійно брали участь у джемах, а гіганти джаза, такі як Лестер Янг та Бен Вебстер, заходили щоб позмагатися в майстерності як один з одинм, так і з іншими бажаючими. Рой Елдрідж якось теж вов’язався в музичну дуель і програв її одному молодому трубачу в смішних окулярах. Переможцем у тій дуелі був визнаний Джон Бьоркс Гілеспі на прізвисько «Діззі». До появи такого стилю як бі-боп лишалися лічені місяці.

 У сорок другому році Кларк із Монком знайшли геніального саксофониста Чарлі Паркера. Він грав у второсортному клубі і грав непогано, але таку складну і вигадливу музику, яка була не до вподоби пересічному алкоголику. Затягнути Паркера у «Minton’s» було громадянським обов’язком таких музикантів як Кларк і Монк, і вони, на свою біду, так і зробили.

 Паркер і Гілеспі багато чому навчились у Монка. Вся нова джазова гармонія десь перетинається із тим, що робив Телоніус ще до появи генієв бі-бопу у Нью-Йорку. Але довго грати разом їм не судилося. Яскраві та харізматичні фронтмени назавжди затьмарили розумника піаніста, що грав як шостирічна дитина. У сорок четвертому році бі-боп дав перші плоди комерційного успіху. У тому ж році Телоніус Сфір Монк залишив «Minton’s Playhouse».

 Трохи згодом, його помітив і запросив у студію Колмен Хокінс, що був вже вельме відомою фігурою у джазі. Це було досить несподівано і приємно для невизнанного поки що Монка. Через тринадцять років той віддячить Колмену, запросивши вже його на запис із ульта-генієм Джоном Колтрейном.

 У сорок сьомому році сталися два великі події у житті Монка. Він підписав контракт із студією «Blue note» та одружився із Нелі Сміт, яку знав з п’ятнадцяти років. Якби ця розповідь була чарівною казкою, закінчувати її слід було саме зараз. Але образ життя «Minton’s Playhouse» назавжди залишив свій відбиток на душі музиканта. У сорок восьмому році він вперше лишився без так званої «кабаре-кард» - ліцензії, що дозволяє грати у клубах, де подають алкогольні напої. Її анулювали на рік за зберігання наркотиків. І поки що йшлося лише про маріхуану. А у п’ятдесят першому році «кабаре-кард» анулювали безстроково за зберігання героїну.

 Це була досить мутна історія, адже наркотики знайшли в машині Бада Пауела. Крім Пауела та Монка у машині були ще двоє, чиї імена історія не зберегла. Тим не меньш, все покарання разом із дурною славою досталося одному Монкові. Контракт із студією було заморожено, і робота во всіх без виключення клубів Нью-Йорку стала неможливою.

 Телоніус Сфір Монк міг поїхати із Нью-Йорка, адже в інших містах та інших штатах ліцензію можна було без труда поновити. Ще він міг кинути музику і зайнятися чимось іншим, Америка п’ятидесятих вже пережила всі можливі депресії та війни і робота для джазмена у відставці знайшлася би. Але сердце бі-бопа, тої музики що народилася на п’ятдесят другій вулиці, було саме у Нью-Йорку. Монк не зміг покинути свою дитину.

 Із тисяча дев’ятсот п’ятдесят другого року Монк працює у студії «Prestige Records». Він записується із Соні Ролінзом, Артом Блейкі та Майлзом Девісом. Із останнім вони так і не змогли знайти спільну мову. Девіс, який сам не страдав на надлишок таланту виконавця, вважав стиль Монка занадто експресивним. Він терпіти не міг, коли Монк розсипався своїми безумними музичними фразами поверх його соло на трубі, а той не дуже-то поважав новомодний авторитет Девіса і зовсім не поспішав заткнутися.

 У п’ятдесят третьому році Телоніус Монк був представлений баронесі Паноніці де Кьонігсвартер, що була дочкою банкира Ротшильда. Певно, познайомилися вони через того ж Чарлі Паркера, дружні стосунки з яким Телоніус зберігав чи не найвірніше за всіх тих, із ким Паркер встиг розсваритися. Згодом баронеса часто допомогала друзям у скрутну годину. Так у п’ятдесят четвертому році не без її допомоги, Монк відправився у Париж на джазовий фестиваль.

 У п’ятдесят п’ятому році Чарлі Паркер помер. Це була дуже сумна подія для всього джазового суспільства, але для людей сторонніх – лише гучна новина, оплутана чутками, плітками та недомовками. Це привернуло певну увагу до джазу і платівки Монка раптом стали продаватися. У п’ятдесят шостому році його запросили на телебачення у програму «Зірки джазу». Його манера грати, розв’язано поводитися на сцені, та ще його любов до дурнуватих капелюхів – все це нарешті знайшло вдячного глядача.

 У п’ятдесят сьомому році, не без допомоги баронеси де Кьонігсвартер, Монку повернули ліцензію. Разом із нею, до Монка приходить визнання, але трохи зарано. Ровно через рік, Монка знов позбавили ліцензії за зберігання наркотиків, а ще через рік він взагалі ледь не загремів у дурдом через свою ставшу вже непристойною експресивність. Від чорта в серці жодна дочка банкіра не врятує. Інше діло – дружина.

 Сім’я – це життя, а наркотики – це смерть. Проста істина, яку кожен другий геній двадцятого сторіччя чомусь відкриває для себе наново. Мабуть, прості істини надто прозорі для складного розума.

 В сімдесят першому році він записав свій останній альбом та відгородився від суспільства. Він ще інколи давав концерти, а з сімдесят шостого облишив навіть це. Він помер від інсульту в лютому місяці тисяча дев’ятсот вісімдесят другого року. Можливо, він був щасливий.